Сидів якось юний Сяо, тьху ти, Сан, на березі річки і чекав просвітлення. Просвітлення не приходило.
Сан чекав.
Поряд проходив Учитель, і юний Сан запитав його де знайти просвітлення.

— Де, де,.. —  відповів Учитель, —  в п…е!

Очі Сана спалахнули догадкою!

—  В дорозі твоє просвітлення, шуруй, давай!-сказав на німе питання Сана Учитель.

Юний Сан просвітлів. Купив через інтернетку лісапєт із сумками, тюбєтєйку пінопластову, на руля причепив компутер, а впазуху схова тіліхвон і фотоапарат, шоб, значить, нащадкам своїм на памнять кусок просвітлення привезти.

Поклав(чи положив?) нехитрий скарб у торбу, торбу зашвирнув на лісапєт, і дав по педалям!

Швидко казка розказується, та не швидко ноги крутять! День за днем крутив Сан педалі, по лісах, полях, гаях китайських, по асфальтових хайвеях Монгольщини, по густо заселених містах Киргизщини, по новобудовах Узбекщини і Казахщини! Скрізь його зустрічали гарні  люди, вітали, питалися: «на біса він так далеко поперся». І відповідав їм Юний Сан, шо Учитель послав його добре в п… путь-дорогу, просвітлення шукати!

Довго їхав Сан. Спав під пологом, спав у кибитках, спав у кущах, в хатах спав, і готелях… теж… інколи…

Всі допомагали юному Сану! І лише хитрий Баші з Туркменщини не пустив Сана в свій дім, хоч і схожий був із ним виглядом очей і засмагою сонячною.

Поїхав тоді Юний Сан до сєвєрних народів. А перед собою послав голуба поштового у славне місто Кийов, шоб, значіт, узнать, чи нема якої біди у нього по дорозі! Бо циганка йому, надибана у пустелі, нашептала, шо сєвєрниє люді, буянять страшно у сусєднем доме, мєбєль ламают, обзиваються нехарашо о всєх, вопшем, с ума сошлі. І двері не закрили. Сквозить.

Сан тоді пєрєбєжками, часто таща лісапєт городами, через Воронежчину, Білгородщину, Слобожанщину приїхав накінець у стольний град Кийов. Так йому тут сподобалось, купола залатиє свєркают, дзвони гепають, борщ і вареники в сметані!

І став Сан просвєтлєвать! Довго жив він у стольному Кийові, неділю десь… і сниться йому Учитель його… і погляд грізний, і мова… я тебе, куди, мовляв, послав, ГА?

— Куди, куди… — буркнув Сан, —  в п… їду-їду, вже!

І був пір горою, кухоль пива і три кави, купа фоток, і оповідок. всі жадібно слухали юного Сана, і хтіли так само, як він, просвітлення йти шукати? 

— Де?-спитали Сана.

—  Де, де…в…

І поїхав Сан сьогодні далі, сів на лісапєтку, натягнув на вуха пінопластову тюбєтєйку, а на дупу штанці, вскочив у сідельце-тільки його й бачили! Певне, уже до древлянського міста ЖитоМира доїхав. Хто зна…

Куди їде? На Швейцарщину. Сестричку провідати. Уже вісім місяців їде.

Мені, каже, Кийов як рідний став, і дім твій, Юра-сан, і ти, чуть-чуть просвєтлєнія дали, а я гарний хлоп, тому держи, подяку-і простагає в руках красівєнну таку вазу фарфорову, епохи раннього Мінь Сунь Винь Поставь… миску, значить.

Гарна миска, уже їв з неї. Просвітлів аж.

Ділюсь просвітленням!