Гори далекі, гори туманні (продовження)

Початок. Отже, любі хлопчики й дівчатка (ех, гарний був дід Панас!), всідайтесь тихенько і читайте!

Озираючись назад, розумію, що час тече невблаганно і пройде ще зовсім небагато часу і я стану навряд чи пам’ятати багато деталей тієї поїздки, хоча і так вже деякі забулися, фотографії загубилися і тільки якась частина ще смішить душу. Я збираюся розповісти вам …

Історію про те, як я починав свій шлях у туризмі. Альпінізм був вже набагато пізніше, але спочатку була … корова!

Червень 1985. Будучи студентом в інституті (зараз це більше звуть універом, яких в мої часи було не густо), мій друг, а згодом кум затягнув у зимовий похід зі спелеологами на Кавказ. Спелікі були, до речі, одеситами. В одній глиб-о-окій норі мене ледь заклинило. Все б нічого, але там поруч були кістки … людські!

Так от, чогось мені раптом перехотілося бути спеліком і вирішив я піти в гори (там хоч видно куди падаєш). Світ, знову ж таки, можна з висоти подивитися!

Сказано-зроблено, або пацан сказав-пацан зробив! Влітку вже знову на Кавказі, на цей раз прямо в Приельбруссі. Він же (Ельбрус), був цукеркою тоді для мене. І мені її не дали!

Керівником моїм (дівчина була, красива зар …) було сказано спочатку протопати 130 км по гірських перевалах, а там, якщо все буде гут, можна буде і доторкнутись до Гори. Ну, ми ж народ гарячий (і до цих пір!), Пробігли 130 км. (Це гірська 2-ка була) за планом (тоді його не палили!). Поторкали Гору (я видно не так або не там торкнув-Ельбрус мене після цього років десять на себе не пускав!).

А ви кажете — жінка! Хто ж це ДЕСЯТЬ років терпіти буде? Я терпів … правда зраджував Горі направо і наліво. Вгору і вниз.

Блін, Сван, скажете ви, а де ж корова?

Задоволений лапанням Гори, народ вирішив звалити до моря, щоб виставити свої стегна благодатному чорноморському, грузинському морю в околицях славного міста Сухум (букву І додав північний білий народ). І через славний, що заслужив свою славу в боях з фашистами, перевал Донгузорун (3161 м) ми кинулися до моря.

Встали, пішли, зійшли, написали, пофоткались, поїли, попили, пішли, спустилися, присіли, знову пішли, сіли, встали, сфоткали, сіли, поїли, пішли, годину, другий, третій, кущі, сіли, свині, бля-я -яха, дикі, ні, домашні (це все була розкадровка!).

Опинилися ми в сванському селі Чубері, навіть не селі, а швидше, пастушому сільці. Машинка там стояла, Зілок 130-й (там автобусів немає!).

Яке щастя, подумали ми! Не треба буде топати ще кілька десятків км.

— Водій хто?-радісний вигук.

— Слюшай, чево кричиш, да? Тебе дажє форел в реке іспугалас, да!

— Так ми … цеє … того …

— Ага, єхат хочіш, да? І 32 зуба у весь рот. Падажді, слюшай, я здес не командую, во-о-он человек ходіт, он здес карова купіл, нада падаждат, пока он (корова в сенсі!) спустітся, ті тагда со своїмі турістамі паможеш єво на кузов пасадіт. Патом паєдєм, да! А пока давай, чачі чут-чут!

Чекаємо.

Ще чекаємо.

Бачимо йде група. Побачила машину. Пішла до нас.

— Привіт! А де водій, пацани?

— Там, — і пальцем.

— Ви водій? (Водієві виявилося 20 років!) Але вони в 20 виглядають як в 30, а в 50-як в 20!

— Чево крічіш, да? Вадітел, вадітел! Вон, відіш, уже восем сідіт, іді, спрасі, вазмут, значіт паєдєм!

— Ну що, пацани, нас теж вісім, берете?

— Ги, ги!

Корова через годину була на місці, авто поставлено якось-десь, щоб задній борт був врівень зі схилом і корова змогла зайти. Але вона су … все не хотіла!

Загалом 15 мужиків (у нас же був жіночий рід туристів теж!) цю корову ПОПРОСИЛИ на кузов. Леді встали біля лівого борту, з боку ВОДІЯ!

Група наших, швидко покидавши рюкзаки наверх, примостилася уздовж правого борту, УВАГА, РАЗОМ з рюкзаками. Харків’яни, а то були вони, рюкзаки склали біля заднього борту, а самі встали з нами до купки.

— Дєвушка, слюшай, давай в кабіну, да!

— Ну што-о, гатови ВСЕ? Паєхалі!

Весело пихнув димком, подав голос двигун, всі на кузові радісно посміхнулись, передбачаючи швидкий приїзд до Джварі (недалеко від Зугдіді), до нового будинку корівки.

А було вже годин шість вечора. Включивши першу передачу, машина … злегка рушила …

Що б ви зробили, якби вас стали відвозити з рідного дому?

Єдиній дєвочці на кузові це теж не сподобалося, але вона була прив’язана і втекти не змогла! Очі її налилися гіркотою, злістю і ненавистю! Тому вона вирішила будь-що помститися!

При наступному підскоку лівого коліщатка на камінчику, вона, підстрибнувши в такт авто, опустилася на всі свої парно-копитні ніжки і видала такий собі безневинний звук — пу-у-у … Народ на кузові різко притих, повертаючи голови до неї, запитуючи, що мовляв, су … не могла почекати, так? Корівка з червоними очицями, повертаючи роги в нашу сторону, як би говорила, що мовляв, не стрималася … так трусить. А можна … німий погляд корівки не всі спочатку зрозуміли, тому, що вона раптом виггнула свою витончену спину, піднявши при цьому хвіст … її ж відразу з пасовища і на кузов поставили!

На кузові була не паніка, ні, нам то що. Я встигаю вискочити на кабіну, кричу:

— Тримайте за ноги!-хапаю фотоапарат і починаю в такт підстрибуючій машині намагатися зловити те, що діється на кузові. Корова, задерши голову до мене, посміхається і кричить своє веселе М-У-У, харків’яни намагаються врятувати від салату марки «гірський коров’ячий олів’є», свої безнадійно розмальовані салатом же, рюкзаки, водій, через вікно напіввиліз на підніжку, показує не посмішку, а свій шлунок, встигаючи при цьому ще і рулювати по дуж-же вузькій гірській дорозі, а господар корови, заходиться в істеричному реготі:

— Слюшай, слюшай мєня сюда, рад-д-дная ма-а-а, пат-т-терпі єщо чуть, да? Савсем скоро ми будєм дома, у тебе будєт харошій сарай, бля … я єщо т-т-так ник-к-огд-ли не ез-зділ, да!

Один з харків’ян, щільний такий хлопчина, з борідкою «а-ля боцман», діставши з рюкзака поліетилен, намагається його зав’язати на корові, на задній, філейній частині, тобто ж … попі! Він її обхопив ззаду за зад і хоче там, де вим’я, зав’язати вузлик. Але не виходить у нього нічого і він так і їде, тримаючи клейонку в руках і обіймаючи корову!

Бідна корівка підстрибуючи на кожному камінчику через годину вже видавала тільки хрип му-у-у.

Коли машинка натикалася лівим колесом на камінь, їй було важко стояти від нахилу авто і вона подтоптувала до правого борту де її чекали ми, і, впершись у борт спинами, а ногами корівці в живіт, відштовхували її назад.Так проїхали ми близько 100 км по гірській дорозі, заплативши якимось даішникам 25 рублів штрафу, і незабаром приїхали до Джварі а потім, переночувавши на вокзалі, і в чайну столицю країни Сакартвело-Зугдіді.

Після чого залишилося зовсім недалеко до моря. А там … але це вже інша історія.

А ви кажете в горах страшно!

З тих пір пройшло чимало часу, Ельбрус і Казбек вітав разів по тридцять кожного, став гірським гідом, виграв три українських Чемпіонати, ночував кілька разів на стінах, будував рятувальний притулок на 5300м, на сідловині Ельбрусу, спускав вниз людей, шукав друзів, що залишились…там…
І повертався до тих, які чекають тут…

260428_235384413144768_100000196321180_1204637_1749655_n SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC DSC09877 DSC09879 SONY DSC

Картини і фотографії мої.
Дякую, що дочитали і додивились!

Гори далекі, гори туманні (продовження): 9 комментариев

  1. Piramist

    Ууух!…
    Оце так так!…
    Від щирого серця насміявся і від щирого серця заздрю тобі Юрію та твоїм походенькам та походам!…
    Оце так життя!…
    І ще й картини пишеш — на них гори, як живі!…

  2. Юрій

    Дякую!
    Верхня та нижня в приватних колекціях, деякі трохи змінені, на нижній добавив жовте віконечко, наче світло горить у хаті-так тепліше стало, і є враження присутності людини.

    1. Юрій

      @R4, Щось я хотів таке добре і щире сказати…а тут аватарчик…
      А! О! Дякую за добрі слова!

      @с’Тоша, О-о-о, дякую! Прямо крильця ростуть, а я думаю-що це між лопатками(я мився, чесно!) чешеться!

  3. R4

    Юрий, что не так с автарчиком? Я вам расскажу сонета кусочек:
    Что в имени тебе моем, ты оцени груди объем!
    А грудь, она как картина маслом, если есть объем то она хороша!

  4. Юрій

    Автарчик гарний, спору нєт, зразу видно-puch up відпрацьовує своє повністю!

    «И платье простого фасонца
    трепещет. И груди её,
    как будто два маленьких солнца,
    восходят над кромкой его»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *