Це вирішили ми з Сірком на Зелені Святки дещо покрутити педалі. Та й намилилсь аж у славне місто Проскурів (Плоскирів, Хмельницький, тощо) до Андрія котрий по Непалу мандрує. Ну, домовились якщо вистачить наснаги та натхнення то майнути туди і назад за один день. Тому зустрічались біля мого будинку в 6-00. Вночі був дощ, і подвір’я зустріло мене дещо прохолодно, але назад вороття не було! Більш того – якась примара мене штовхала у бік у п’ятницю і намовляла щоб стартувати в 5-00. Чур її, чур! Отож, ми перепакували речі, та віддавши велику фотокамеру Сергія моїй дружині ми, нарешті, у 6-20 стартували. Багато речей ми не брали: рюкзак на спині у Сірка, та рюкзак-сумка на низ спини у мене. Якісь бутерброди, чай, вода та запаски з ключами – тобто мінімум.
О! Це щось! Авто мало! Сонце нещодавно зійшло – не жарко, їхати одне неповне задоволення. Повне було би без вітру. Бо Стрибог за щось був злий на Сірка – мабуть в попередніх інкарнацях свистів у бурю стоячи на носі чайки чи струга. Бо за собою я такого не знаю. Отож ми крутили педалі борючись з вітром і намагаючись прокинутись. А він не стояв стовпом, а дмухав не так щоб слабо, а 5-7 метрів за секунду давав. Так і доїхали ми до міста Літин. Лось Сірко крутив педалі як несамовитий, а я, спросоння, ніяк не міг второпати «де я, що я, куди це мене несе» – тому від нього не відставав, так що ті перші 29 кілометрів ми промчали досить таки хутко. Середня швидкість склала 25,4 кілометри за годину.
За Літином я вже благав його, одуматись та повернути назад, або просто дати мені десь у ярку тихесенько вмерти дещо стримуватися, та розтягнути сили надалі. Сірко послухав. Спиняючись на невеличкі перекуси, та попити води ми вкручували та вкручували далі. Піднімався день. На небі Стрибог крутив хмарами такі непристойні фігури що я більше дивився під колеса, та намагався триматися за Сірком у повітряному потоці. Як би не так, чи то літаюча та цвірінькаюча сволота мене відволікала, чи то сил так лосячити як він я не мав – але я завжди відставав. Нарешті ми знайшли вихід – я поїхав першим та й все. Але, що дивно, першим я тримав 24-30 кілометрів на годину, що в середньому, за всю відстань – 127,33 склало 22,4. Чому 127? А ми ще у Проскурові накатали трохи. Цікаво що Сірко їде як робот: він вкручує завжди – по прямій, з гори, на гору не встаючи з сідла… Я так не їду. Я з гори люблю відпочити на швидкості. На гору люблю порвати ціпка від зусилля, а по прямій – як вийде, або вкручувати, буває і привставши, або не поспішати, смакуючи запахи різнотрав’я так кольори узбіччя.
В дорозі ми спинялись небагато: води випити, дати відпочинок п’ятій точці, зателефонувати коханим, або фотографувати пам’ятники на котрих, як правило, були цифри 1941-1945, та букви про те, що сини Перуна вломили тим німецьким націонал-соціалістам, так що мало не здалося, або вистояли до самої смерті за свою Батьківщину. Спинились хіба що у Летичеві. Фотографуватися коло пам’ятника Устиму Кармелюку – селянину, ватажку селянського руху на Поділлі 1813—1835 років. Ну і далі – в кінці міста – там досить таки великий рибний базар. Взяли трохи всілякої в’яленої та копченої риби щоб посмакувати вдома. А я запасся півторашкою води – мої запаси якось випились самі по собі. По наступним домашнім підрахункам я випив 2 літри води та 0,4 літри чаю на 127 кілометрів. Всього 2,4. Назад цифра майже така сама – 2,3 води та чаю на 119,98 кілометрів.
За Летичевом ми спинились на привал. Десь з пів години потратили на те щоб поїсти, випити чаю з печивом, подивитись як шуліка ловив у полі мишей та потеревенити про щось велосипедне та про щось неважливе. І ось, ми знову вкручуємо педалі! Потім невелика перерва. Зателефонували Андрію що ми їдемо і де ми є. Домовились де зустрічаємось у Хмельницьку – і знову в сідло. Так помалу і минуло тих самих 117 кілометрів. І коли вже Андрій подзвонив мені, то ми вже бачили стовпи міста Хмельницький. Далі фото з велосипедами біля напису «Хмельницький» і до великого пам’ятника синам Перуна – робити фото, та зустрічати Андрія.
Андрій, чоловік веселий, доброзичливий, з щирою посмішкою, відкритим обличчям та спортивною статурою вже чекав на нас там на своєму німецькому «Привиді». Він хотів бува затягнути нас зразу додому, але ми трохи повпирались: мов, давай що цікавого є у місті, маємо те бачити. Так що окрім 116, чи 117 кілометрів що мали б бути, в нас вийшло 127 від мого будинку, до його. Річку Південний Буг котра широко розкинулась – так як у нас – бачили; парк, про який я чув, коли служив поряд, але так і не відвідав – теж бачили. Більше всього мені сподобався пам’ятник Вірі, Надії і Любові що навпроти міської ради, яку я, із-за шпиля з годинником, обізвав Морським портом. Але ж нема ні у кого таких славних імен як у нас!
Під будинком Андрія ми познайомились з власником та продавцем невеличкого велосипедного магазина та їх велосипедами що на вулиці. Нас швидко запросили на чай каву, але ми ще начебто думали крутити педалі назад – в Вінницю. Тому подякувавши відмовились. В мене таке враження що у Хмельницьку якісь добріші та відкриті люди ніж у нас, та менше авто на дорогах… Ну і вже в квартирі, коли ми пройшли пропускну частину у вигляді пухнастої та галасливої Басі, коли ми прийняли душ, та випили води, Андрій доніс до нас те, що назад сьогодні вже ніхто не їде!
Ой. Записався… Насправді опис нашої мандрівки мав писати Сергій, а я так… тобто, це не рахується. Але якщо цікаво мати для порівняння дві точки зору на одні пригоди, то я продовжу наступний день.
парни, из таких как вы гвозди надо делать 🙂
Ладно тебе,
:-*
мы в Хмельницком за тобой не поспевали на своих хваленных шоссерах.
*UNKNOWN*
ну так я ж играл на своем поле 🙂
надо понимать что фотография Вовы с бананом это и есть як шуліка ловив у полі мишей 🙂
а я знаю почему Piramist так быстро ехал — у него крыло было заднее, — он летел 🙂
Хорошо проехали, Urfinus`у отдельную благодарность надо в рамочке, а особую признательность его жене за гвоздеприимность.
никаких рамочек, достаточно простой почтовой открытки с красивой маркой 😉
ещё и марки коллекционирует 😀
Чо й та ты на «державную» перешел? Гражданам из солнечного Казахстана как это читать? 😉
Та это, я редко так. Я в основном на русском. Так что меня простят. Готов самые сложные пункты перевести.
😛
Пока вы там о языках спорите мы и так все поняли, да.
У нас здесь похитрее загадки бывают 😆
Что нас не убивает, то делает сильнее 😆
Мне киевляне, после этой статьи, говорят что если заметят что я разговариваю не на украинском – то открутят то место, куда я ем… Вот так вот. И что делать? Боюсь ведь! И вас не хочу стеснять.
Трудная у вас там жизнь. Хотя с точки зрения китайца, например, русские, украинцы, белорусы все на одно лицо. И язык у них одинаковый 😆
Пиши синхронный перевод на английском. Против ангилийского никто не спорит почему-то, хотя это язык чужеродный.
Ух уж эти китайцы… Они бы лучше раскопками занялись. А то зарыли интересные артефакты многовековые в землю и штампуют яблофоны/карбоны и иное для нас.
😀
Кстати, мне кажется (или не кажется) но японца, тайца, корейца от китайца я отличу. Они таки не одинаковые, не на одно лицо.
😀
А китайца, казаха и киргиза? 😆 Отличишь между собой? Да, все разные, но иногда надо какое-то время, чтоб начать улавливать различия в чертах и в языке. Вообще, различия это хорошо. Чем больше ты знаешь о разном в мире, тем ты богаче. У разных народов есть много хорошего, чему можно поучиться. А кто-то эти различия пытается исользовать в своих личных целях. Хотя это всегда путь тупиковый. Значит надо сохранять свою твердую гражданскую позицию и не терять зоркости относительно чужих манипуляций. 🙂
Вот жеж хаос! Вопросики! Я киргизов в живую не видел… То есть это упс! Казахов да. Корейцев много видел – из Алма-Аты было много знакомых, кстати. Узбеков видел чуть, общался, да, но отличить смогу разве что по плохому русскому (без обид, парни). Откуда это всё? Нет, не армия. Я при совковии работал три лета на рынке/рынках грузчиком и иже с ним. Товарищи с югов привозили арбуз/дыня/перец. Я грузил/продавал/сторожил/искал машын/договаривался/искал где спать/оказывал более другую помощь за хорошее к себе отношение и в большинстве случаев за некую стабильную таксу зависящую от выполненной работы.
Коме того, я считаю что назвать казаха – узбеком (или наоборот) это будет упс! Конечно, когда на меня скажут рус – я просто поправлю — укр, и надеюсь на такое же понимание другой стороной.
Вот как-то так…
я просто поправлю
и тебя если чего просто поправят и все. Это же нормально 😆
Да, обещали открутить если разговариваешь не на украинском, а про то на каком писать, они не уточняли…
Отут упс!!! Надо переспросить. А то вдруг…
😀 😀
Лучше не переспрашивай, а делай как тебе надо. Когда будут претензии предъявлять — это будет основание не реагировать на некоторые инсинуации. 😆
Вова, будут притеснять зови Колесниченко на помощь, язык это его тема 😉
Вы звери! Нереально проехались!
Товарищи-марафонцы, а каковы ваши ощущения на счет дорожного покрытия на всех 127 километрах?
Могло бы быть и лучше. А так что там… Украина!
я у себя написал заметку по поводу вашего визита. на статью не тянет, по-этому перепост сюда не делаю. дам просто ссылку в жж Развиртуализация vol.1
Не! Андрей! Так не годится! Давай развиртуализацию к нам!!!!
Да, не открывается у меня этот жж
странно, ссылка вроде ровная. судя по новым комментам, у Вовы получилось. попробуй позже, жж частенько падает
это ж обречь тело на каторжную работу.
вот слики поставлю… 🙂
Развиртуализацию в на сей сайт, я имел уведу.
Даешь развиртуализацию! 🙂
Только, Urfinus, чувствую мы на своих призраках такие вояжи можем не потянуть. Я уж точно — забыл когда 100 км в день ездил, а до Винницы 240, Хмельницкий — 350.
О! А ты ж меня как-то заглашал в гости! Только вот ведь без велика не примешь. Придется ехать.
Заглашал, и заглашаю! Без велика тоже можно, должен узнать 🙂 Это как бабули у подъезда — мою жену узнавали только на велике, здоровались. А без — спрашивали: «Вы к кому?» 🙂
Юра, это пять! А сколь там? Всего-то 240 километров? Я полагаю что налегке за день можно ехать. Почему бы и нет…
ну я в одну сторону точно смогу. а вот обратно не факт. электричкой разве что 🙂
Сиджу тут, хворію і читаю. Привіт усім.
Я звичайно ні на що не претендую, але я гадаю якщо ви прочитаєте про нашу покатушку (див. посилання на мій блог) на 100 км у с. Черепашинці місцями зовсім не асфальтом і зовсім не під сонцем, то ви одразу зрозумієте що якщо дівчинка 8 років може так катати, то і вам буде не важко, головне — спробувати.
Володя, про свій блог нагадав не у якості реклами.
Загальне враження — гарно пишуть люди статті на цьому сайті 😉
І тобі, Володя, велика дяка за твою українську. Право твоє на якій мові писати, але для мене приємніше читати на рідній.
Валерій
1. Ну обісрав. Обісрав, нема питаннь! Як малих кошенят! Обтікаємо! 103 км в день дала дитина 8-ми років! А тут дядьки хваляться що дали якихось 127…
😀 😀
2. Нема питань, нормальну річ треба рекламувати. Як то кажуть, допоможи таланту – бездар сама пролізе. Я навпаки раджу народу почитати, и побачити як потрібно відпочивати!
*THUMBS UP*
3. Дякую, але зазвичай тут будуть писати, і я також, на російські. Тут просто багато велосипедистів не з України, треба це враховувати.
*DRINK*
Вова, а що це в тебе з коліном ? ти правша ?
Я перевчений лівша. Тобто я пишу правою. Багато чого роблю правою. А коли забуваю, то можу робити і лівою. Різьбу по дереву не завжди можна робити правою там доводиться свідомо руку міняти. Ага, згадав, лівою я значно краще грав у більярд. Ну і там хуки всякі…
Меніск. (Уро-мікадзуки-гері, це на їх мові) Треба робити операцію, а я все щось не зважуся. Кажу що нема коштів. Ходити багато не можу. Там, кілометр, ну, п’ять. Тому доводиться на велосипеді їздити. 🙂 Та його пропагувати! 🙂 А всі думають що я весь таки велосипедист! Це як у Павлика Морозова котрий на амбразуру впав бо зашпоркнувся, а не тому що був герой. (Гумор. Чорний. Я там не був, тому не знаю і не маю права так жартувати)
Вов, ты Павлика Морозова с Александром Матросовым не попутал? 😉
Да, таки попутал… Но это не я! Это всё бес!
Ага, зрозуміло 🙂
Я чого питав. Є така мисля у мене, що хто правша чи там лівша, так само унього із ногами (можливо це десь кимось вже й описано) . Так ось, я думав що ти правша і несвідомо більше даєш навантаження правій нозі, через що там коліно й побалює . От таке щось мені на думку спало, вирішив поцікавитись .
А взагалі я б з операцією не поспішав.
Мениск… У меня трещина мениска на левом колене… И артрит на обоих((( тоже мотаю эластичным бинтом, ток две ноги сразу)
Тепер Вовік не відкрутиться! Ми тут у Києві, насправді російськомовні до атомів спинного мозку. Але ж коли людина вміє так гарно писати рідною мовою (а ми про таке жодним чином не здогадувалися), то нам тут в столиці за себе соромно стає. Вова! Відкручу — якщо не будеш писати і говорити, мене вчити.
P.S.: Штанці твої мені гарні (Аллі не кажи)
Наші вітання столиці!
Я не вмію файно говорити. На жаль на жодній мові. 🙁 Хіба що писати коли мене ніхто не підганяє.
Алла каже що закороткі ті шорти. А я мав би ще написати статтю про те як я їх вкорочував та перешивав памперс.
)))
От ніфіга подібного!!! 😈 Я розмовляв, розмовляю і буду розмовляти українською! До того ж непогано! А я, між іншим, в Києві народився і в томуж таки Києві живу!!! Просто в мене в родині всі українською спілкуються. Російську я теж дуже добре знаю і вільно спілкуюсь (не всі ж «солов’їну» розуміють), але українською рідніше та легше!!!
Юра, у нас тут з мовою начебто просто. Тобто – як зручно. Он, Алексіс першим почав нас грецької вчити… Агалі му, глікья му… Ніхто не був проти.
Мне проще на родном, но сайт этот уже давно стал интернациональный, а значит, не все мой язык смогут понять! Зато русский все понимают!!! И статья, которую я планирую таки закончить завтра-послезавтра, по той же причине на русском — из уважения к иностранным читателям. Просто не люблю, когда меня, как киевлянина, называют русскоязычным до мозга костей и т.д.))) так шо всё ок! 😉
Юрію) вибачте. малося на увазі моє оточення. Я з дитинства говорила російською, і всі мої друзі також (за невеликим винятком). Виявилося, що українську мої друзі (Донецьк або Росія) дуже непогано розуміють, хочуть чути, говорити і навіть вірші складають. Так чого я буду говорити російською? Хіба що за особливої потреби 😉 І Вова ось здивував…
Ich koente deutsch schreiben auch. Aber wird diese besser auf deutschen Seite machen. So kann man allen Leser ausstreuen. 😀
Kaķis, jums labāk rakstīt kazahu.
Мысык, сен казакша жаз. Олар сенэ тусинбейдэ. 😆
Отетто пять!
Hey, guys!!! Only English! Only hardcore!!!
guys
Кешириныз, мен ул емес. Мен кыз. 😯
😆
Капец! А я валенок в этой мове. Давай уже не томи, переводи…
Не вистачає «педальки» like)
Мені це нагадує притчу про Вавілонську вежу 🙂
Ден, це там коли прийшов лісник, надавав і нашим, і німцям, і прогнав з лісу?
😀
😀 😀 Так , і звали його «Бог»
Це там, де люди вирішили побудувати вежу аж до неба й посмикати творця за бороду. Дізнавшись про це творець всього (як почали з недавнього часу стверджувати, ну якихось 2000 років з копійками тому) вирішив : » а чи не запровадити мені багатомов»я ? і поки вони домовлятимуться, я скоренько переселюсь на сусідню хмарку » 😀
Мне Сергій хвилює… щось запропастився. Нема та й нема. А мав він писати звіт.
Володимире!
Тута я! З понеділка просто зашився в роботі! У вівторок потрапив під той «легенький» дощик… Змок до нитки, бо самовпевнено зранку не послухавши дружину попер на ровері на роботу і не взяв ні куртку, ні бахіли…
Вдома пізно, а на роботі нема на чому статтю писати.
З мене я к мінімум 3 статті.
Завтра на село. Повернусь, мабуть у неділю. Спробую одразу ж засісти за Ворд. 8)
Я от собі подумав, чи не варто було в Проскурів гайнути на «Стрілі», а звідтіля помінятись ? Не вірю, що тобі не цікаво як то воно на «Сарациничі» вганяти по шляхах Рідного краю 🙂
Ден, була така мислЯ. Хоча б спробувати покататись, як воно на карбоні їхати. Але навколо було стільки вражень, що так та мислЯ і полетіла далі. =)
мисля наздогнала вас в дорозі , поблукала в головах і полетіла далі 🙂
Фотодокументация:
Обещаный Серж не шлет на свое видение произошедшего…
8)
Мы ему назло выложим видео, которое само нашлось у меня:
Спасибо за видео!
Жаль, что короткое…
А этому Сержу я при встрече ухи то пообрываю!
Блин, перечитал ещё раз, посмотрел фотки, видео — аж дрожь в ногах — так на педали захотелось!
А от фото с Басей я реально тащусь! *OK*
Побольше пива, цветы жене, а с Андреем думаю договориться не проблема ни разу.
Кстати, видно он где-то по макушку в делах…
Пропал, не заходит…
А пива, ты имеешь ввиду, с собой?!
Потому как, если просто приналечь на пиво, то по весне тяжело будет педали крутить — хоть бы до Литина доехать…
😉 До Летичева, там жэ рыбка!
Ну, если ещё и рыбки хряпнуть, то тогда можно сразу сворачивать в знакомый тебе глинистый кювет! На привал! 😀
Я с ним давно не общался, потерял пароли. Ну и он не заходит…
Наткнулся случайно на Ваш блог. Теперь стану постоянно просматривать. Надеюсь, не разочаруете и дальше
Нормально вы покатались!