Винницкие авиаторы покоряют Крым

Полковники у відставці Юрій Московчук та Сергій Проценко літню відпустку на колесах проводять уже шість років поспіль. Кажуть, вражень на цілий рік вистачає

Зародження традиції

Шість років тому заступник начальника управління з виховної роботи командування Військово-Повітряних сил України, а нині полковник запасу, Юрій Московчук власним прикладом показав і друзям, і вихованцям, як треба відпочивати. Взявши двоколісного друга, на цілу відпустку гайнув у Крим. Прокрутивши кількасот кілометрів та повернувшись з цілою купою вражень та фотокарток, «спокусив» такою мандрівкою найкращого друга — свого помічника і також полковника у відставці Сергія Проценка. Наступний маршрут біля карти в кабінеті визначали уже вдвох. Так народилась традиція щорічно проводити літню відпустку на колесах.

— З роботи вирватись буває доволі важко, зате вражень потім на цілий рік вистачає, — розповідає Юрій Московчук.

Винницкие авиаторы покоряют Крым

У день відправлення урочисто підіймається прапор військово-повітряних сил (який прикріплюється до одного з велосипедів і не опускається протягом усієї мандрівки), проходить прощання з дружинами – і вперед! На цілих два, а то й три тижні, команда поринає у вир пригод, цікавих зустрічей та незабутніх вражень. Тим більше, що за усі шість років маршрут ще жодного разу не повторювався.

«Устав» команди

Якщо у подорож вирушає команда, то і дух має бути командний, і правила та обов’язки одні на всіх. Так, перший принцип – спиртного ні-ні. Вино ж спиртним не вважається. Адже бути в Криму і не пити вино, це самі розумієте… Коли ми зупиняємося на привал, після нас має бути чистіше, ніж до нас, — це вже друге правило, — Ми беремо з собою сміттєві пакети та збираємо усе сміття. Якщо місцевість пустинна і немає куди викинути, пластикові пляшки просто закопуємо. Коли в дорозі необхідна була допомога, нам ще жодного разу не відмовили. Адже велосипедист велосипедисту – це друг, товариш і брат. Дуже добре до нас віднеслись болгари. Коли ми виїхали з Арабатської коси, і вони побачили, в якому стані наші велосипеди – поржавілі, ніби з брухту, швиденько дістали масло, все змастили. Причому, люди, таки, досить солідні. Скоріш за все, з міністерства внутрішніх справ. А перед тим хлопці зі Стрижавки допомогли колесо поміняти. Взагалі ж, найбільш приязними виявились кримські татари, завжди ішли на зустріч, за першого ж прохання.

Новий член команди француз Філіп

Цікавих зустрічей під час такої мандрівки взагалі дуже багато – зі своїми, українцями, тільки з різних міст, росіянами, білорусами тощо. Одного разу, поділився спогадами Юрій Антонович, зустрілися із зовсім молодими хлопчаками з Росії, ще школярами. За карту їм правив… рекламний проспект, вирізаний з газети, де відзначені були лише Ялта, Судак та Керч. На запитання як же вони мандрують, відповідь авіатори отримали досить просту: «А що? Закінчаться гроші, — на автобус — і додому».

Та однією з найцікавіших зустрічей, яку авіатори із захопленням згадують до цих пір, була із французом Філіпом у 2006 році. Тоді команда мандрівників складалася із чотирьох осіб – Юрія Московчука, Сергія Проценка та їхніх синів Дмитра та Івана. Зустріч відбулась при підйомі на гору Ай-Петрі.

— Він до нас – «бон жур», Сергій Іванович йому – «франсе»? Той – «я-я». Ну на цьому наші знання французької закінчились. А він запитує: «хтось говорить французькою», ми – «ні». «Англійською?». І тут наші сини почали з ним спілкуватися. Розговорились, і він вирішує їхати з нами. Виявилось, Філіп подорожував навколо світу і в дорозі уже 72 дні. Той маршрут, яким рухались українські мандрівники, він уже подолав, але вирішив повернутись знову. Разом вони піднялися на гору АЙ-Петрі і француз Філіп на її вершині прийняв присягу на вірність Україні. Авіатори провели для іноземця невелику екскурсію по зустрічних місцях, в тому числі і лікбез по копанню картоплі на городі у родичів. На уроках іноземної мови навчили Філіпа розмовляти російською: «Здравствуйте. Я Филлип из Марселя. Холостяк. Очень хочу кушать. Переночевать негде». Разом завчили універсальний тост «быть добру!».

Природа в Україні платна

— У районі Ялтинського заповідника ми під’їхали до водопаду, а з нас беруть гроші. Він говорить: «За що? Я не буду платити. Я не бідна людина, але це створено Богом, то за що ви берете гроші?», — розповідає Юрій Московчук і підтримує в цьому знайомого. — Те, що ми робимо, вже занадто. Може, краще, працювати треба, ніж просто стояти і брати гроші? Поїхали до панорами оборони Севастополя, Філіп хотів замовити індивідуальну екскурсію, а йому кажуть: триста гривень. Він порахував, що це близько 60 доларів. За що? Це дорожче, ніж зайти у Лувр. «Що ж ви робите? – говорив він. — Ви свою культуру не показуєте. Ви народ відучуєте від культури». І він має рацію. Та, незважаючи на все, француз був у захваті від мандрівки Україною. Друзі розлучились в районі Керчі і Філіп поїхав — на російські землі, калмицькі степи, Астрахань, Казахстан і далі навколо світу. А наступного, 2007 року, коли мандрівники знову підкорювали кримські дороги, Юрію Антоновичу у Вінницю прийшла посилка. Філіп прислав українським друзям фільм про свою подорож навколо світу, де показав країни такими, якими побачив на власні очі.
— З цього фільму я зрозумів одне: наша зустріч для нього була незабутньою. Філіп присвятив Україні близько 6 хвилин, тоді як деяким іншим країнам всього 11-12 секунд.
Цього року традиція перериватись не буде. Попередня домовленість про команду — четверо або п’ятеро чоловік. Маршрут наступний: від Красноперекопська до мису Тарханкут і далі вздовж Євпаторії, потім – Новофедорівка, Миколаївка і через Севастополь до Балоклави.

Текст оригинальный взят отсюда: http://20minut.ua/Новини-Вінниці/news/122547

Винницкие авиаторы покоряют Крым: 6 комментариев

  1. warrior Автор записи

    С Сергеем Проценко я имел честь познакомиться вчера. Будем дружить с героями ВВС Украины.
    :good:
    Нормальных фотографий к статье, к сожалению, не нашел. Могу сосканировать газетные фото. Также не нашел на сайте 20минут статьи на более распространенном — русском. Зато будет колоритно на родном языке.
    :good:

  2. Руслан

    Храньчуза они правильному девизу велотуриста научили.
    Такую речь надо на всех основных языках запомнить, если по миру едешь. С поправкой на «холостяка».
    В хроме переводчик есть, кстати. Потихоньку ознакамливает с иной мовой.

  3. Руслан

    И по отношению к водопаду не справедливо деньги брать, если он не находится в специально отведённом, обслуживаемом и охраняемом, месте.

    1. warrior Автор записи

      Там вот еще чего, француз говорил (со слов Сергея) что у них в Лувр получается в два раза дешевле чем он попросил Симферополе провести ему персонально какую-то экскурсию по какому-то музею. И сказал что вы хахлы не цените своей истории и все такое и это не правильно. Деньги да, но чтоб брать деньги, нужно сначала вложить их, сделать так, чтобы было чего показать, облагородить, подписать, цветочки высадить, картину морского боя что там был повесить, шашку какую-то в конце концов на цв’ях привесить (да даже не оттуда, кто там из туристов разберет эти нюансы) а потом и люди будут рады отдать деньги чтоб увидеть. Я вот в наш городской краеведческий музей был раз сто, и пойду еще раз, и с радостью плачу за вход.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *